| Summary: | У статті досліджено, що термін «принцип» уживається у різних значеннях: 1) в основних засадах вихідних ідей, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації; 2) у внутрішньому переконанні людини, що визначає її ставлення до дійсності, суспільних ідей і діяльності. Визначено, що в праві систему суспільного порядку, засіб суспільної згоди, шлях засіб запобігання і вирішення розбіжностей потрібно відповідно конструювати і принципи права. З’ясовано, що принципи охоплюють усю правову матерію: й ідеї, й норми, й відносини, а також надають їй логічності, послідовності, збалансованості. Досліджено, що у принципах права синтезуються світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації, принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні права. Зокрема, еволюція права походить від ідей до норм, потім через реалізацію норм – до суспільної практики. Саме починаючи з появи ідей, а ідея досить часто формується у вигляді правового принципу, принцип визначає, спрямовує розвиток права. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав. Досліджено, що загальнолюдські принципи права ґрунтуються на таких різних правах (принципи їх концентрованого вироблення), як: гуманізм – використовується через визначену гідність людини та її основоположних прав і свобод; демократизм – реально використовується через утілення загадко-найрізноманітніших службовців, установлюючи компроміси різних груп, які виконують їх (треба); свобода – реально використовується для кожного вибору варіантів поведінки людини, дотримуючись загальнодозволеного типу правового регулювання «дозволити все, що прямо не заборонено законом»; рівність – реально використовується через взаємодію (рівність) правдивих і обов`язкових, дотримуючись рівних стандартних норм поведінки для однорідних суб`єктів; справедливість – реально пропонується через пропорційність (відповідь) вкладеного й отриманого в результаті формальної життєдіяльності людини та її правового життя, через збалансованість людей, необхідних для суб`єктів громадськості. У цьому принципі було зрозуміло уявлення про особистість людини, яка має, використовуючи особистість самозбереження людей. |
|---|