| Summary: | Статтю присвячено аналізу поетики роману Донни Тартт «Таємна історія» в контексті жанру campus novel. Актуальність дослідження зумовлена недостатнім рівнем наукового опрацювання цього твору в українському літературознавстві. Метою публікації є виявлення жанрово-наративних і художньо-психологічних особливостей роману як зразка університетського детективу. У статті застосовано елементи жанрового, наратологічного, інтертекстуального та інтермедіального аналізу. Доведено, що «Таємна історія» поєднує ознаки детективного наративу з поглибленою рефлексією над проблемами елітарності знання, моральної відповідальності інтелектуала та меж етичного вибору. Увагу зосереджено на специфіці хронотопу замкненого академічного простору, особливостях ретроспективної «Я-розповіді» та зсуві сюжетної інтриги з питання «хто?» на питання «чому?». Показано, що злочин у романі виконує не стільки фабульну, скільки смислотворчу функцію, оголюючи внутрішні конфлікти персонажів і руйнівні наслідки естетизації аморального. Окрему увагу приділено інтертекстуальному та екфрасичному пластам твору. Текст твору містить численні згадки про грецьку та латинську міфологію та літературу, підкреслюючи теми краси, моралі та фаталізму. З’ясовано, що апеляції до античної культури, класичної філософії, міфології та живопису формують багатовимірне семіотичне поле роману, в якому категорії краси, істини й добра набувають амбівалентного звучання. Особливу роль у романі відіграє мистецтво як амбівалентний феномен: воно постає не лише джерелом пізнання й духовного досвіду, а й потенційним чинником руйнації, здатним виправдовувати насильство за умов хибного або некритичного засвоєння. Зроблено висновок, що поетика роману Донни Тартт визначається складною взаємодією жанрових, інтертекстуальних та психологічних компонентів, що дозволяє розглядати «Таємну історію» як знаковий твір сучасної англомовної університетської прози. |
|---|