| Summary: | Російсько-українська війна постала не лише як геополітичний конфлікт, а й як глибокий соціально-психологічний виклик, особливо для молоді, чий етап становлення ідентичності співпав із кризовими умовами. У звичайних обставинах молодь проходить типові стадії соціалізації — освоює ролі студента, громадянина, молодого фахівця, формує особисті та сімейні стосунки. Натомість війна радикально трансформувала цей процес, змусивши молоде покоління швидко адаптуватися, приймати нові ролі та долати екстремальні виклики. На основі сучасних емпіричних досліджень, зокрема проєкту «Mind frames» (UNICEF, Rating Group, 2023), було виявлено високий рівень стресу серед українців, а в категорії «молодь 18–25 років» – особливо низькі показники емоцій радості та адаптованості. Це свідчить про унікальний психосоціальний профіль молодого покоління, де поєднуються висока резильєнтність і водночас відчуття втрати стабільності та перспектив. У статті проаналізовано три ключові соціальні ролі, що формуються серед української молоді у воєнних умовах: волонтера, внутрішньо переміщеної особи та учасника бойових дій. Роль волонтера трактується як прояв проактивного копінгу, що дозволяє перетворити стрес на діяльність і відновити контроль над реальністю. Роль ВПО визначається як примусова, пов’язана з кризою ідентичності та необхідністю інтеграції в нову спільноту. Найскладнішою є роль учасника бойових дій, що несе ризики ПТСР, моральної травми та ускладненої реінтеграції у мирне життя. Результати аналізу підкреслюють, що попри високу психологічну стійкість української молоді, ефективна ресоціалізація вимагає системної підтримки. Війна створила нові умови для формування ідентичності та соціального досвіду, що потребує подальших досліджень і практичних програм психологічної допомоги підтримки та соціальної адаптації, що враховуватимуть унікальний досвід української молоді, яка формує нову ідентичність. |
|---|