| Summary: | Стаття присвячена комплексному дослідженню теоретичних основ адміністративно-правового регулювання конкуренції в Україні. Конкуренція розглядається як соціально-економічне явище та водночас як інститут адміністративного права, що поєднує приватні інтереси суб’єктів господарювання із публічними інтересами суспільства й держави. Обґрунтовано дуалістичну природу конкуренції: з одного боку, вона є механізмом саморегуляції ринкової економіки, з іншого – об’єктом правового впливу, який потребує державного контролю для недопущення зловживань і забезпечення рівних умов на ринку. Проведено аналіз системи адміністративно-правових засобів забезпечення конкуренції, що включає нормативні, інституційні, процедурні, контрольні та санкційні механізми. Встановлено, що правове регулювання в Україні має багаторівневу структуру, яка охоплює конституційні положення, закон «Про захист економічної конкуренції», підзаконні акти та практику Антимонопольного комітету України. Особливу увагу приділено дослідженню інституційного механізму, у межах якого АМКУ виступає центральним органом із широкими повноваженнями у сфері контролю, моніторингу та санкціонування порушень, тоді як судова система забезпечує перевірку законності й пропорційності його рішень. Проаналізовано співвідношення публічних і приватних інтересів у сфері конкуренції, наголошено на необхідності їх гармонізації через адміністративно-правові інструменти. Розглянуто зарубіжний досвід, зокрема європейську модель централізованого адміністративного контролю та американську традицію судового тлумачення з використанням економічного аналізу права. Обґрунтовано, що для України оптимальним є поєднання європейських стандартів з гнучкістю американських підходів. Запропоновано напрями вдосконалення національної системи регулювання: посилення інституційної незалежності АМКУ, удосконалення адміністративних процедур, впровадження інструментів «м’якого права», адаптація законодавства до acquis ЄС та врахування викликів цифрової економіки. |