| Summary: | Стаття присвячена аналізу концепції здоров’язберігаючої компетентності у сфері громадського здоров’я. Попри широкий інтерес до цього питання, у світовій науковій літературі існує певна термінологічна плутанина. Вона пов’язана з великою кількістю термінів, що є повністю або частково синонімічними, зокрема: «health competence», «health competency», «resilience», «self-efficacy», «health literacy», «внутрішня картина здоров’я», «модель здоров’я», «особистісні модулі здоров’я», «культура здоров’я», «грамотність у сфері здоров’я», «санітарна культурність», «медико-валеологічна грамотність», «інформованість у сфері здоров’я», «медико-санітарна грамотність», «санологічна освіченість», «валеологічна компетентність». Більшість термінів за змістом є вужчими і можуть бути представлені концептом «здоров’язберігаюча компетентність». Ситуація однак ускладнюється тим фактом, що в англомовних джерелах компетентність часто оцінюється з точки зору професійної кваліфікації, а не особистісних якостей. У статті пропонується власне визначення здоров’язберігаючої компетентності як системної, динамічної якості особистості набувати і використовувати знання, уміння та навички збереження здоров’я, оцінні ставлення та психологічні механізми, що забезпечують здоровий вибір та опір ризикованим формам поведінки, та власне здійснення здоров’язберігаючої поведінки, котра спрямована на збереження оптимального функціонального стану та поліпшення фізичного, психічного, духовного та соціального благополуччя людини. Наводяться її структурні компоненти, що були виділені внаслідок експертного обговорення. Питання вимагає подальшого обговорення світовою науковою спільнотою задля прийняття універсального термінологічного апарату. |
|---|